ГО́РНИЦЯ, і, ж., розм. Гарно прибрана кімната. Лакеї й горничні скрізь ходили по селу та зносили в горниці хвостатих мишодавів (Мирний, II, 1954, 101); Він міряв рівними кроками горницю з кутка в куток (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 133.

Го́рниця, ці, ж. = Гірниця. Ном. № 10280. Ум. Го́рничка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 313.

го́рниця = гі́рниця (зменшено-пестливе — го́рничка) — гарно при­брана (звичайно парадна) кімната; світлиця. У городі Килиї татарин сидить [панує] бородатий, по гірницях походжає (дума).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 146.