ГОЛУБИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до го́луб 1. На голові в неї блищав ізумруд, здоровий, як голубине яйце (Н.-Лев., III, 1956, 302); Над містом в’ються голубині зграї, В будівників приймаючи квартал (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 93); // Який доставляється за допомогою поштових голубів. [Фауст:] Ти чув про пошту голубину? (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 416).
2. перен. Лагідний, тихий. [Микита:] Тобі треба голубиної мови, улесливих речей? А я тебе лякаю своїм поглядом? (Кроп., 1, 1958, 75); Ти був би моєю піснею, Ти був би моєю казкою, Квіткою щастя пізньою І голубиною ласкою (Забашта, Вибр., 1958, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 118.