ГО́ЛУБ, а, ч.
1. Птах ряду голубоподібних з різнобарвним пір’ям та великим волом. По подвір’ю вітер грає, Голуб голуба ганяє (Гл.,Вибр., 1957,308); Біля голубника хтось із хлопців возився з голубами (Головко, І, 1957, 190);. * У порівн. Вони [Галя і Чіпка] справді — як ті голуби: де одно, там і друге (Мирний, II, 1954, 252).
Го́луб ми́ру — зображення білого голуба як символу миру. Голуби миру з’явилися в усіх куточках мартенівського цеху (Собко, Біле полум’я, 1952, 106).
2. розм. Пестливе називання чоловіка (перев. при звертанні). [Одарка:] Ти, певно, втомився, мій голубе? Ходи в хату, спочинеш… (Кроп., І, 1958, 60); [Романюк:] Дивись, голубе, щоб все було культурно (Корп., II, 1955, 196).
3. заст. Прикраса з паперу, воску або інших матеріалів, що має вигляд такої птиці. Перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів (Кв.-Осн., II, 1956, 311); // Виріб з тіста у вигляді такої птиці. Одні руки скручували зубчасті качалки в шишки, другі ліпили голуби, треті наліплювали з чорнушки очі (Н.-Лев., III, 1956, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 118.
го́луб (зменшено-пестливі — голубе́ць, голу́бчик, голу́бчичок, голу́бонько, голубо́к, голубо́чок; голубеня́, голуб’я́— пташа голуба; ж. голу́бка, голуби́ця; зменшено-пестливі — голу́бонька, голу́бочка) —
1) птах ряду горобцеподібних з різнобарвним оперенням та великим волом; Божа птиця, жертовний птах, біблійний символ Святого Духа; до останнього часу вважалася святою птахою в багатьох місцевостях України; у деяких народних обрядових піснях уособлюється як ангел і навіть як Святе Різдво; у фольклорних уявленнях голубам приписується чарівне створення світу; про це свідчать варіанти обрядових пісень; у Галичині: «Коли не було з нащада (спочатку) світа, Тогди не було неба, ні землі, А полем було синє море, А серед моря зелений явір, На явороньку три голубоньки, Три голубоньки радоньку радять, Радоньку радять, як світ сновати…»; у Північній Буковині: «Як ще не було початку світа, То ще не було неба, ні землі, А лишень було широке море, А на тім морі явір зелений, На тім яворі три голубочки, Три голубочки раду радили: — Як би ми, браття, Світ поставили?»; ще в одній народній колядці знаходимо відгомін давніших вірувань у голубів як творців світу: «Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, єдна водонька! На тій водоньці одне деревенько, А на тім деревеньку шовкове гніздо, А в тім гнізденьку три голубоньки, Не три голубоньки — три янголоньки»; можливо, тому в Україні існувала заборона на вживання голубиного м’яса; вірили, що ті, хто тримає голубів, матиме достаток і щастя; у рушниковій вишивці чи не найчастіше бачимо мотиви голуба та голубки;взагалі в Русі-Україні шанували птахів, не кривдили їх, забороняли торкатися гніздечка, весною підгодовували; до таких належали й голуби; за легендою, коли Христоса було розіп’ято на хресті, а воїни обходили Голгофу й перевіряли, хто ще живий, то голуб проворкував над Ісусом: «Умер!» (хоч той був ще живий) — на відміну від горобців, що цвірінькали: «Жив-жив!»; воїни почули горобців і перебили ще живому Ісусові ноги; у багатьох народів світу (у тому числі й українського) голуби виступають символом щирого, ніжного, вічного кохання, тому кажуть: «Любляться, як голубів пара»; у Панаса Мирного читаємо: «Вони [Галя й Чіпка] справді як ті голуби: де одно, там і друге»; назва виступає традиційним народнопоетичним порівнянням (у Л. Глібова: «Кучерявенький синок, як той сизий голубок»); у весільних піснях птах символізує молодого (голуб) і молоду (голубка), згідно з чим послухати гудіння голубів означає засвататися і покинути свій рід; два голуби символізують любовно-шлюбні стосунки, творчу силу, кохання (тому фігурками голубів оздоблюють весільний коровай); два голуби нарізно символізують невірність; у піснях голуби п’ють воду, а потім розлітаються — символ розлуки, і, навпаки, разом п’ють воду, цілуються і крильцями обнімаються — символ згоди між закоханими; голуб без пари символізує самотнього чи покинутого парубка; разом з тим птах символізує небесного вісника й душу померлого; з птахами народ пов’язує також різні прикмети, — «голуби воркують — буде тепла, гарна днина», «де водяться голуби, там хата не горить». Ходить голуб сивий волохатий (А. Метлинський); Ой по горі по крутій голуби літають, Не зазнала я розкоші — вже й літа минають (пісня); По надвір’ю вітер грає, Голуб голуба ганяє (Л. Глібов); Ой голубничок гуде, а голубка не знає (А. Метлинський);
2) уживається як ласкаве наймення або звертання до чоловіка (жінки), отже як вираження любові й ніжності; виступає також як символ доброти, чистоти, незлобивості, nop. у П. Куліша: «Уродилася Настуся — серце голубине»; найкращий народний епітет для батька — це батечко — сизий голубочок. Прости мені, мій голубе, мій соколе милий (Т. Шевченко); Ой, чого ти зажурилась, голубко сизенька? (пісня); Ганнусю, рибко, душко, любко, Рятуй мене, моя голубко (І. Котляревський); Та я іду попід дуба, звідаюся дуба, Та чи сюди доріжина до мого голуб’я? (коломийка); Мій голубчику-братоньку, Прийми мене на зимоньку (пісня);
3) тільки го́луб (голубе́ць) — прикраса з паперу, воску або інших матеріалів, що має вигляд такої птиці; висіли у сільських хатах перед образами. Перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів (Г. Квітка-Основ’яненко);
4) тільки го́луб (голубе́ць) — виріб з тіста у вигляді цієї птиці; такі голуби печуть 9/22 березня в день Сорока святих (див.) і роздають дітям,— «щоб птиця водилася»; ними також прикрашають весільний коровай; див. ще тоте́м. Печені голуби не летять до губи (М. Номис); Печені голубки нікому до рота не падають (прислів’я); Одні руки скручували рубчасті качалки в шишки, другі ліпили голуби, треті наліплювали з чорнушки очі (І. Нечуй-Левицький).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 141-143.
