ГЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. Листя деяких дерев у вигляді голок, шпильок; хвоя. Аж ось здалеку зеленою глицею заманячіла ялинка (Коцюб., І, 1955, 79); Спадає голуб на ялицю, Висока сосна ронить глицю (Рильський, II, 1956, 295); * У порівн. Запалала при смереці смолова ялиця: горить моя досадонька, мов сухая глиця (Л. Укр., І, 1951, 203).

2. Велика дерев’яна голка, на яку нанизують листя капусти, тютюну і т. ін. Після закінчення томління.. рослини [махорки] нанизують на глиці або в’яжуть у пучки (Техн. культ., 1956, 344); // Дерев’яна голка, якою плетуть сіті, килими і т. ін.

3. діал. Поперечна планка, яка що-небудь з’єднує. Дубовий, глицями збитий стіл, і на ньому ледве блимає тріскотливий каганець (Ле, Наливайко, 1957, 230); Стріхи на хатках, згодовані ще минулої зими, оголили глиці, і вони світили, мов худоба ребрами (Панч, III, 1956, 197).

4. діал. Місток, зробл. з колод; кладка. [Кобзар (співає):] Гей, там річка, через річку глиця — Не по однім ляху зісталась вдовиця (Сам., II, 1958, 68).

5. архт. Те саме, що баля́сина.

6. Лінійка, що розділяє верхню і нижню основи килима під час ткання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 86.

Глиця, ці, ж.

1) Деревянная игла: а) для нанизыванія капустныхъ листьевъ. Рк. Левиц. б) для вязанія сѣти. Конот. у. в) вмѣсто челнока при тканіи ситъ и рѣшетъ. Вас. 152, 176.

2) Хвоя, игла хвойнаго дерева. Кіев.

3) Балясина, столбикъ въ перилахъ, оградѣ.

4) Въ крылѣ вѣтряной мельницы: каждое изъ поперечныхъ бревнышекъ, проходящихъ сквозь рамено, на которыхъ настлано крыло. (Залюб.).

5) Поперечная соединительная жердь, поперечное соединительное бревно, напр. въ боронѣ. Чуб. VII. 401.

6) = Кладка. Гей там річка, через річку глиця. Макс. (1834) 96.

7) «Деревянная линейка съ закрѣпленнымъ концемъ и вырѣзомъ для наматыванія пряжи при плетеніи сѣтей». Вас. 187.

8) При тканіи ковра: линейки для раздѣленія верхнихъ и нижнихъ рядовъ основы ковра. Вас. 171. Ум. Гличка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 290.