ГАЛІВНИ́К, а́, ч., діал.
1. Канат, за допомогою якого пересувається пором.
2. У давнину — робітник, що тягнув кодолою судно; бурлак. Десь протягло співали півні і долітали журливі співи галівників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 226);
* У порівн. Жорно було надзвичайно важке. Томаш ледве мів зрушити його, налягаючи на нього всім тілом, як галівник на своє тягло (Тулуб, Людолови, II, 1957, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 20.