ГАДЮ́КА, и, ж.
1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1957, 100); Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Ю. Янов., І, 1958, 351); * У порівн. Цупке коріння спліталось у клубки й повзло по горах, немов гадюки (Коцюб., II, 1955,110); // у знач. присл. гадю́кою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця. Вузькоколійка гадюкою звивається між стовбурами лісових велетнів (Донч., II, 1956, 70).
2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину. Ростуть мої близняточка, А я утішаюсь. І з лютою гадюкою Я знову кохаюсь (Шевч., І, 1951, 543); Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Збан., Єдина, 1959, 86); // Уживається як лайливе слово. [Олекса:] Не козак ти [Сербин], не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (Вас., III, 1960, 17); — Чортові дуки-гадюки [брати Петра] … Череду корів мають, а брата нещасного морять голодом (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 71).
◊ Гадю́ку ви́годувати — виплекати, випестувати злу, невдячну людину. [Xарко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже… (Мирний, V, 1955, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 11.
гадю́ка —
1) (зменшено-пестливе та іронічне — гадю́чка; маля гадюки — гадя́, гадюченя́, гадюча́; збільшене — гадю́чище; збірне — гадю́ччя) = га́дина (ч. гад; також лайливі; збірне — га́ддя) = змія́ (зменшене — змі́йка; збільшене лайливе — змію́ка) — отруйний змій з плескатою головою у вигляді трикутника; у народній уяві — збірний образ чогось поганого, бридкого («З ним зайтися, то так, як на гаддя наступити»); у переносному розумінні — зневажливо про злу, підступну людину; уживається також як лайливе слово (проклинають: «Гадина б тобі до очей скочила!»; у Т. Шевченка: «Скверний гаде, Куди ти лізеш? Схаменись!»); народна символіка гадюки досить широка; тварина виступає уособленням злості, люті («Кинувся на мене, як гадина», «Гадина в його словах дихає», «Сичить, як гадина під кущем», «В’ється, як гадина»), облесливості, лукавства («Гадяча їдь в його словах»), небезпеки («Звився, як гадюка»), невдячності («Вигріти собі гадину за пазухою», «Не грій гадюки в пазусі, бо вкусить»), обмови, пліткарства («Ах ти, гадючий язику!»), недобрих новин («Іде гадюка дорогою, по дорозі в’ється, Прийшла вістка до панів, що панщина врветься», у Т. Шевченка: «Червоною гадюкою несе Альта Вісті, Щоб летіли крюки з поля Панів-ляшків їсти»), живучості («Гадину січи, а кусні ся мечуть»); за народними віруваннями, гадюки, як і всі плазуни, належать до нечистих сил; з гадюки виростають чорти; усі гади на день Чесного Хреста ховаються на зиму до своїх схованок, а тому небезпечно цього дня йти до лісу; гадюка дуже шкідлива, особливо по́лоз, про цю її особливість згадується у «Слові о полку Ігоревім»; за її знищення відпускається сім тяжких гріхів; убити гадюку — це ніби сім літургій прослухати; заклинання на злих плазунів відоме з найдавнішого часу (див. ще вуж); з гадюки нібито постає змі́й (див.) — з такої, що сім літ не чує ані людського голосу, ані дзвону, тоді в неї виростають крила, і вона стає змієм; за легендою, гадюка постить 40 днів і ночей, поки не скине своє линовище (колишнє «сволочь» від «зволікати»; слово стало згодом лайливим); у зв’язку з живучістю гадюки усталилися вірування в її лікувальні властивості (звідки назва деяких рослин — гадю́чий проску́рець, гадю́че зі́лля, гадю́чник, змії́ний ко́рінь); гадючим линовищем лікували хворі очі, зуби, лихоманку; від укусів гадюки лікували замовляннями, наприклад: «На морі, на лукомор’ї стоїть купа, на тій купі лежить гадюка, я тую гадюку посічу, порубаю і щиреє серце замовляю»; змія, гадюка символізує суперницю, розлучницю (в І. Котляревського — «Нагріла в пазусі гадюку»). Гадюку як не грій, вона все одно вкусить (М. Номис); Не бити гадюки, то не взяти її в руки (прислів’я); Простий, як свиня, а лукавий, як гадюка (приказка); Підлеслива людина — гадюка під квітами (приказка); Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Л. Глібов); Чужими руками добре гада ловити (М. Номис); А під тим каменем да люта змія лежить (П. Чубинський); фразеологізми: гадю́ку ви́годувати — виплекати, випестувати злу, невдячну людину; закида́ти (пуска́ти) гадю́чку — говорити кому-небудь злі, ущипливі слова або робити неприємності (кажуть: «Здається, і дружить, а гадючку пустив»);
2) бі́ла змія́ — символ чудодійної сили, здатної робити людину невидимкою або такою, що може бачити недоступне; за повір ям, якщо у білої змії відрізати голову і покласти їй у праве око горошинку, то виросте чарівний стручок: хто носитиме його при собі, той стане невидимий, а хто з’їсть — почне розуміти мову птахів; якщо ж убити білу змію, старшу над усіма зміями, натопити з неї сала, а потім вимазати цим салом очі, то людина зможе бачити заховані під землею скарби.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 124-126.