Про УКРЛІТ.ORG

гадюка

ГАДЮ́КА, и, ж.

1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1957, 100); Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Ю. Янов., І, 1958, 351); * У порівн. Цупке коріння спліталось у клубки й повзло по горах, немов гадюки (Коцюб., II, 1955,110); // у знач. присл. гадю́кою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця. Вузькоколійка гадюкою звивається між стовбурами лісових велетнів (Донч., II, 1956, 70).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину. Ростуть мої близняточка, А я утішаюсь. І з лютою гадюкою Я знову кохаюсь (Шевч., І, 1951, 543); Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Збан., Єдина, 1959, 86); // Уживається як лайливе слово. [Олекса:] Не козак ти [Сербин], не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (Вас., III, 1960, 17); — Чортові дуки-гадюки [брати Петра] … Череду корів мають, а брата нещасного морять голодом (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 71).

Гадю́ку ви́годувати — виплекати, випестувати злу, невдячну людину. [Xарко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже… (Мирний, V, 1955, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 11.

Гадюка, ки, ж.

1) Гадюка, Vipera bonis. Вилазить гадюка та й сичить. Рудч. Ск. І. 146. Гадюк умію замовлять. Котл. Ен. ІІІ. 13. Нехай мої руці поїдять гадюці. Грин. III. 266.

2) Гадина, змѣя. Даю вам силу наступати на гадюки. Єв. Л. X. 19.

3) Употребляется какъ бранное слово. Ум. Гадючка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 264.

гадю́ка

1) (зменшено-пестли­ве та іронічне — гадю́чка; маля га­дюки гадя́, гадюченя́, гадюча́; збільшене — гадю́чище; збірне — гадю́ччя) = га́дина (ч. гад; також лайливі; збірне — га́ддя) = змія́ (зменшене — змі́йка; збільшене лай­ливе — змію́ка) — отруйний змій з плескатою головою у вигляді трикутника; у народній уяві — збір­ний образ чогось поганого, брид­кого («З ним зайтися, то так, як на гаддя наступити»); у переносному розумінні — зневажливо про злу, підступну людину; уживається та­кож як лайливе слово (проклина­ють: «Гадина б тобі до очей скочи­ла!»; у Т. Шевченка: «Скверний гаде, Куди ти лізеш? Схаменись!»); народна символіка гадюки досить широка; тварина виступає уособ­ленням злості, люті («Кинувся на мене, як гадина», «Гадина в його словах дихає», «Сичить, як гадина під кущем», «В’ється, як гадина»), облесливості, лукавства («Гадяча їдь в його словах»), небезпеки («Звився, як гадюка»), невдячності («Вигріти собі гадину за пазухою», «Не грій гадюки в пазусі, бо вку­сить»), обмови, пліткарства («Ах ти, гадючий язику!»), недобрих но­вин («Іде гадюка дорогою, по до­розі в’ється, Прийшла вістка до панів, що панщина врветься», у Т. Шевченка: «Червоною гадюкою несе Альта Вісті, Щоб летіли крю­ки з поля Панів-ляшків їсти»), жи­вучості («Гадину січи, а кусні ся мечуть»); за народними вірування­ми, гадюки, як і всі плазуни, нале­жать до нечистих сил; з гадюки ви­ростають чорти; усі гади на день Чесного Хреста ховаються на зиму до своїх схованок, а тому небез­печно цього дня йти до лісу; гадю­ка дуже шкідлива, особливо по́лоз, про цю її особливість згадується у «Слові о полку Ігоревім»; за її зни­щення відпускається сім тяжких гріхів; убити гадюку — це ніби сім літургій прослухати; заклинання на злих плазунів відоме з найдавнішого часу (див. ще вуж); з гадюки нібито постає змі́й (див.) — з такої, що сім літ не чує ані людського го­лосу, ані дзвону, тоді в неї вирос­тають крила, і вона стає змієм; за легендою, гадюка постить 40 днів і ночей, поки не скине своє ли­новище (колишнє «сволочь» від «зволікати»; слово стало згодом лайливим); у зв’язку з живучістю гадюки усталилися вірування в її лікувальні властивості (звідки на­зва деяких рослин — гадю́чий проску́рець, гадю́че зі́лля, гадю́чник, змії́ний ко́рінь); гадючим линови­щем лікували хворі очі, зуби, лихо­манку; від укусів гадюки лікували замовляннями, наприклад: «На мо­рі, на лукомор’ї стоїть купа, на тій купі лежить гадюка, я тую гадюку посічу, порубаю і щиреє серце за­мовляю»; змія, гадюка символізує суперницю, розлучницю (в І. Котляревського — «Нагріла в пазусі га­дюку»). Гадюку як не грій, вона все одно вкусить (М. Номис); Не бити гадюки, то не взяти її в руки (при­слів’я); Простий, як свиня, а лука­вий, як гадюка (приказка); Підлес­лива людина — гадюка під квітами (приказка); Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Л. Глібов); Чужими руками добре гада ловити (М. Но­мис); А під тим каменем да люта змія лежить (П. Чубинський); фра­зеологізми: гадю́ку ви́годувати — виплекати, випестувати злу, не­вдячну людину; закида́ти (пуска­́ти) гадю́чку — говорити кому-небудь злі, ущипливі слова або роби­ти неприємності (кажуть: «Здаєть­ся, і дружить, а гадючку пустив»);

2) бі́ла змія́ — символ чудодійної сили, здатної робити людину не­видимкою або такою, що може бачити недоступне; за повір ям, як­що у білої змії відрізати голову і покласти їй у праве око горошин­ку, то виросте чарівний стручок: хто носитиме його при собі, той стане невидимий, а хто з’їсть — почне розуміти мову птахів; якщо ж убити білу змію, старшу над усіма зміями, натопити з неї сала, а потім вимазати цим салом очі, то людина зможе бачити заховані під землею скарби.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 124-126.

вгору