Про УКРЛІТ.ORG

вітрило

ВІТРИ́ЛО, а, с. 1. Прикріплений на щоглі великий шматок полотна певної форми (трикутний, прямокутний), за допомогою якого вітер рухає судно. І попливе човен 3 широкими вітрилами (Шевч., І, 1951, 263); Посідали на кораблик.. Осел веслує. Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує (Фр., IV, 1950, 78); Вже вони кинули берег Сіцілії, вийшли у море І під вітрилом веселим запінену сіль розтинали (Зеров, Вибр., 1966, 222); * Образно. Кудись пливли хмарок ясні вітрила (Сос., Солов. далі, 1957, 145); * У порівн. По воді пливе білий лебідь, задерши вгору свої широкі срібні крила, ніби вітрила (Н.-Лев., III, 1956, 290).

2. Народно-поетична форма звертання до вітру. Плаче Ярославна В Путивлі рано на валу: — Вітрило-вітре мій єдиний. Легкий, крилатий господине! (Шевч., II, 1953, 336); — Вітрило, вітроньку, вітрисько, В небеснім безкраї лети. На вояків не падай низько (Мал., I, 1956, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 687.

вгору