ВІ́ТРИК, а, ч., рідко. Зменш.-пестл. до ві́тер. Листочки з вітриком, жартуючи, шептались (Гл., Вибр., 1957, 146); Носили хліб [з автомашини] у магазин, і ранковий вітрик розносив його приємний запах на всю площу (Томч., Готель.., 1960, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 687.