ВІ́СЕНЬ, і, ж., діал. Осінь. Вже тоді вісень ішла; лист червонів, жовтів, в’янув і обсипавсь (Вовчок, І, 1955, 203); [Мати:] Вже якось сама управлюся, а там на вісень,. знайду собі невістку (Л. Укр., III, 1952, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 683.

Вісень, ні, ж. = Осінь. Мов устала перед очима його та вісень тепла та ясна, коли він побрався з Галею. МВ. (О. 1862. І. 80).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 240.