ВІ́РУВАННЯ, я, с. Релігійні уявлення кого-небудь; віросповідання. Я почала порівнювати (наскільки тямила) наші обряди з чужими, наші вірування з поганськими (Л. Укр., V, 1956, 61); Як і в інших народів, у слов’ян існувало вірування, нібито померлі предки продовжують жити і після смерті (Іст. УРСР, І, 1953, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 682.

ві́рування — думки про світ, за­роджені не стільки розумом, як почуванням; релігійні уявлення кого-небудь; віросповідання; в основі первісного релігійного (знач­ною мірою забобонного) світогля­ду стояв культ природи, вірування були натуралістичними (побудова­ними на об’єктах природи) та анімістичними (побудованими на ставленні до природи як до живої істоти); дохристиянські віруван­ня — це не лише вірування в богів, а цілий комплекс вірувань люди­ни, що охоплювали все її життя, тому зосталися жити з людиною незалежно від приходу християн­ства як повір’я, забобони; взагалі сумніви в правдивості того чи ін­шого знання призводять до зміни вірувань (так з’явилося двоєвір’я, зокрема поєднання дохристиян­ської віри з новою, християн­ською); про останній вияв двоє­вір’я кажуть: «Богу молиться, а чорту вірує» (див. двоєві́р’я); зник­ло багатобожжя, але залишилися найрізноманітніші повір’я, міфи, легенди, казки, народний календар, народна медицина, етногра­фія, мова, що відбиває істотні до­християнські вірування.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 99.