ВІНЕ́ЦЬ, нця, ч. 1. рідко. Те саме, що віно́к 1. Достига під серп пшениця, Дожида дівчина Гриця Й барвінкового вінця (Фр., XII, 1953, 464); * Образно. Вони мовчки підходять до критого очеретом куреня, над яким лісова груша тримає чорний вінець гілок (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 230); // у знач. присл. вінце́м. Сонячне проміння ..золотило ясноволосі коси, вінцем покладені над висками [скронями] (Фр., III, 1950, 88).
◊ Лавро́вий віне́ць — те саме, що Лавро́вий віно́к (див. віно́к). Мені чоло сьогодні квітчає Сей почесний лавровий вінець (Л. Укр., І, 1951, 348); Терно́вий віне́ць — те саме, що Терно́вий віно́к (див. віно́к). На страті, сестро мила, У терновому вінці Ти від ката опочила (Граб., І, 1959, 102).
2. перен. Останній, найвищий ступінь чого-небудь. Вінцем наших перемог в освоєнні космосу є тріумфальний політ радянської людини на космічному кораблі навколо Землі (Наука.., 5, 1961, 6); Наша Батьківщина-мати Є миру і добра вінець! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 52); // Про успішне завершення чого-небудь. — Нашому слову кінець, а ви зробіте нашому ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю, вашу красную дівицю! (Кв.-Осн., II, 1956, 57).
3. заст. Прикраса з золота, коштовного каміння, яку носили на голові. Вона була убрана в сріблясте легеньке убрання, а на голові блищав вінець з дорогих камінців (Н.-Лев., III, 1956, 295); [Пряха:] Щось довго вже не йде принцеса наша. [Ткаля:] Ще, значить, не скінчилися турніри, принцеса ж мусить бути до кінця, щоб найгіднішого надгородити [нагородити] своїм вінцем (Л. Укр., II, 1951, 190); * Образно. — Добрі діти батькам вінець, а злії — кінець, — зітхнула бабуся (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 36).
4. Коштовний головний убір — знак високої влади (царської, королівської і т. ін.); корона. Збентежила ся річ Латина: Здавалось, близька зла година, На лисині трусивсь вінець (Котл., І, 1952, 275); [Ярослав:] А він чужих покликав королів І був ладен всю Русь пошматувати, Аби собі вінець князівський взяти (Коч., III, 1956, 72).
5. Корона, яку тримають над головами молодих під час обряду вінчання. Перед її очима встала найважніша хвилина в житті жінки, хвилина, коли вона стає під шлюбний вінець (Кобр., Вибр., 1954, 4); Кожній хочеться, щоб їй дружки.. весільних пісень проспівали,.. щоб в церкві на очах у всіх під золотим вінцем постояти (Григ., Вибр., 1959, 106).
◊ До вінця́ (під віне́ць) везти́ — везти до вінчання. [Зінька:] До вінця і від вінця везли мене одеревенілу!.. (Кроп., II, 1958, 37); Іти́ (піти́) до вінця́; Става́ти (ста́ти) під віне́ць — вінчатися. — Уперше ви приходили до мене радитись, Іване Семеновичу, коли небіжчиця.. тільки-но мала ото стати з вами під вінець? (Ю. Янов., І, 1958, 416); — Після великодня.. і до вінця підемо (Стельмах, І, 1962, 144).
6. Сяйво навколо сонця, місяця, окремих зірок. А сонце вже зникло, і там, де воно тільки що сяяло, ледве помітно мерехтів прозорий блакитнувато-зелений вінець (Тулуб, Людолови, II, 1957, 467); * У порівн. Пурпуром бралося небо й сяяв вінцем окрайок темної тучі над лісом (Коз., Вибр., 1947, 60).
7. буд. Горизонтальний ряд зрубу. При.. низькому стані грунтових вод житлові будівлі не піднімаються над землею, і тому перший вінець зрубу звичайно наполовину заглиблений у землю (Дерев. зодч. Укр., 1949, 19); // Горизонтальний ряд у будівлі, споруді, зроблений із будь-якого будівельного матеріалу. Стволи двох димарів.. з кожним вінцем укладеної цегли все вище підносилися над будовами (Вол., Озеро.., 1959, 3).
8. техн. Деталь, яка напресовується на яку-небудь іншу деталь. Для відповідальних і швидкохідних передач вінець роблять з фосфористої бронзи, а центральну частину — з чавуну (Практ. з машинозн., 1957, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 676.