ВІЗНИ́ЧИЙ, чого, ч., заст. Візник (у 1 знач.). [Петро:] Треба тільки свого візничого відправити, нехай не жде (Сам., II, 1958, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 669.

Візничий, чого, м. = Візник. Велю коникам вівса дати, а візничому підождати. Грин. ІІІ. 491.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 236.