ВІДГО́НИТИ ¹, ить, недок., чим. 1. Мати присмак або запах чого-небудь; віддавати. З курної хати всі речі димом відгонять (Л. Укр., III, 1952, 654); — Чудове меню! — посміхнувся Іван Іванович, — .. смачне й ніжне м’ясо, яке трохи відгонить морем і водоростями (Донч., III, 1956, 240); Ми в редакції любили одержувати її акуратні карлючки на папері, що одгонив ліками (Ю. Янов., II, 1954, 9).

2. перен. Нагадувати або навівати що-небудь. Місцина справді стала пустирем одгонити (Мирний, II, 1954, 45); Передосіннє небо повите було в голубу задуму. Голе поле одгонило сумом (Вас., II, 1959, 204).

ВІДГО́НИТИ ² див. відганя́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 571.

Відгонити, ню, ниш, гл.

1) = Відганяти.

2) Отдавать, припахивать. Вода чимсь одгонить. Кролев. у. Чим наївся, тим і відгонить. Нѣжин. у. На сім дворищі…. від усього пусткою відгонить. Св. Л. 310. Місцина справді стала пустирем одгонити. Мир. ХРВ. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 209.