ВОРОНЕ́НЬКИЙ, а, е, нар.-поет. Зменш.-пестл. до ворони́й, Із діброви Козак виїжджає,.. Під ним коник вороненький Насилу ступає (Шевч., І, 1951, 7); Здалека доноситься пісня: .. Ой, коню вороненький, Товаришу мій вірненький (Мирний, V, 1955, 111); // у знач. ім. вороне́нький, кого, ч. Вороний кінь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 740.

Вороненький, а, е., Ум. отъ вороний.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 255.