ВОЛО́ШКА ¹, и, ж. Польова трав’яниста рослина із синіми квітками, що росте переважно серед озимих культур. Там дивлюсь — жита колосіють, волошки блакитніють (Барв., Опов.., 1902, 352); І знову її [Чайчихи] приморожені очі, наближаючись до вічної пітьми, бачать рухливе золото спілих хлібів, між якими краплинками неба голубіють волошки (Стельмах, І, 1962, 293); // Квітка цієї рослини. Вся голова в Василини була кругом заквітчана синіми волошками (Н.-Лев., II, 1956, 36).

ВОЛО́ШКА² див. воло́хи.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 734.

Волошка, ки, ж.

1) Валашка, румынка. А в дівчини та чорнії брови, як у тії волошки.

2) Раст. а) василекъ, Centaurea cyanus L. Вх. Пч. I. 9. ЗЮЗО. I. 116. Ой у мене на городі зацвіли волошки. Н. п. б) Trifolium alpestre L. ЗЮЗО. І. 139.

3) Крымская бѣлая овчина, грубошерстная, крупная. Вас. 154. Ум. Волошечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 252.

воло́шка (зменшено-пестливе — воло́шечка) = блава́т — польова трав’яниста рослина із синіми квітками, що росте перев. серед ярих і озимих культур, а також квітка цієї рослини; у народній уяві — символ життя, молодості, краси, скромності, простоти, доб­роти (вплітали її у віно́к наді́ї — див. віно́к); одна з дванадцяти кві­ток повного українського вінка; у весільних піснях та обрядах сим­волізувала дівочу ніжність і честь; з пучка волошок робили весільний світильник, і його тримала світилка; квітами прикрашали весільне гільце; цвіте у червні-липні; широ­ко використовується в народній медицині, передусім проти очних хвороб. Ой у мене на городі зацвіли волошки (пісня); Шукав волошечок у полі (Л. Глібов); В нього очі, як волошки в житі (А. Головко); Коло хати Зацвіли блавати (пісня); Тут пиярниця ме рости, синій блават ме цвісти (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 112.