ВОЛОСИ́НКА, и, ж. 1. Зменш. до волоси́на. На голові світились поміж чорними пасмами сиві волосинки (Н.-Лев., III, 1956, 214); Бороду дід зрідка голив, і тому короткі волосинки стирчали на круглому підборідді (Собко, Шлях.., 1948, 32); * Образно. Остання волосинка надії порвалася. Ірині здалося в ту хвилину, що прийшла її власна загибель (Донч., I, 1956, 388).

◊ Ви́сіти (трима́тися і т. ін.) на волоси́нці — те саме, що Ви́сіти (трима́тися і т. ін.) на волоси́ні (див. волоси́на). — Нікчема! Щоб в отаку хвилину: на волосинці висіло життя товаришів! — і отак розкиснути, не знайти в собі мужності (Головко, І, 1957, 488); Я.. все більше переконувався, що хоч людське життя тримається так само, як і життя кожної комашки, на волосинці, але обірвати його не так уже й легко (Збан., Єдина, 1959, 233); Ні (а́ні, і) на волоси́нку — те саме, що Ні (а́ні, і) на волоси́ну (див. волоси́на). Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку не збрехав (Кв.-Осн., II, 1956, 288).

2. Паросток у рослин, що буває на листку, стеблі, корені і т. ін. Жито вже красувалось. Жовті палички цвіту тихо гойдались на волосинках вздовж колосків (Коцюб., II, 1955, 392); Коріння в саджанців ніжне, жовте, з пасмом волосинок — мочок (Донч., V, 1957, 202).

3. Тонка дротинка, що є складовою частиною якого-небудь приладу, інструмента і т. ін. Волосинку за волосинкою на смичку перебирав [Саїд] у пам’яті (Ле, Міжгір’я, 1953, 395).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 731.