Про УКРЛІТ.ORG

внук

ВНУК (ОНУ́К, рідко УНУ́К), а, ч. 1. Син сина або дочки. Стара Кайдашиха дуже любила свого онука (Н.-Лев., II, 1956, 305); На призьбі дід старий — Як сон. Кошлатить йому брови внук (Тич., І, 1946, 109).

2. тільки мн. Діти сина або дочки. В неділю пополудні приходили до баби всі невістки з внуками (Стеф., І, 1949, 114); В Мефодія виховуються онуки — діти померлої доньки (Ю. Янов., I, 1958, 500).

3. тільки мн. Те саме, що наща́дки. Співучую долю Вподобав ти [М. Лисенко] нам, — На втіху сучасну, На спомин унукам, На славу дідам (Гл., Вибр., 1957, 245); [Марко:] То ж то вона [земля] ще в ранах, а загоїмо їх, то стане ще кращою. І житимуть наші унуки та правнуки блаженно (Мороз, П’єси, 1959, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 710.

вгору