ВЛАДИ́КА, и, ч., ц.-с. 1. уроч. Те саме, що воло́дар 2. Оживуть степи, озера, І не верствовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться; і не найдуть Шляхів тих владики (Шевч., II, 1953, 292); [Микита:] Чим він людей отак причарував. Владика Русі, мудрий Ярослав… (Коч., III, 1956, 27).

◊ Своя́ рука́ — владика: а) про можливість чинити, вирішувати справи, розпоряджатися кимось; чимось на свій розсуд. — Пани вами, люди добрі, й так довго правили… поправитесь ще самії Все-таки своя рука — владика (Мирний, II, 1954, 268); Кожен наливав від щирості свого серця, власною рукою, а хто не знає, що своя рука — владика? (Коч., Вибр., 1953, 289); б) про необмежене свавілля.

2. Архієрей, митрополит. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, — і заборонив (Вовчок, I, 1955, 9); Носили темні до владики гуси, кури та індики (Укр.. присл.., 1955, 385).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 701.

Владика, ки, м.

1) Владыка. К. МХ. 10. Своя рука — владика. Чуб. І. 258. І не верстовії, а вольнії, широкії скрізь шляхи святії простелються і не знайдуть шляхів тих владики. А раби тими шляхами позіходяться докупи. Шевч. 629.

2) Архіерей, владыка. Борода як у владики, а сумління як у шибеника. Ном. № 180.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 244.

Влади́ка [Не́ба (Небе́сний)] див. Бог 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 102.