ВИ́ЇЗДИТИ див. виї́жджувати.

ВИЇЗДИ́ТИ див. виїжджа́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 402.

Виїздити, джу, диш, сов. в. виїхати, їду, деш, гл.

1) Выѣзжать, выѣхать. Щодня їдні виїздили, другі приїздили. Стор. МПр. 67.

2) Только несов. в. Объѣзжать (коня).

Виїздити, джу, диш, гл. Изъѣздить. Ой виїздив всю країну, увесь білий світ. Мет. 139.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 161.