ВИЇ́ЖДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЇЗДИТИ, їжджу, їздиш, док., перех. 1. Привчати коня до їзди, ходити в упряжі або під сідлом; об’їжджати. Він [дідусь] зараз на манежі Смерча виїжджує (Шиян, Гроза.., 1956, 742).

2. тільки док. Об’їздити що-небудь; їздячи, побувати скрізь, в якомусь місці, районі, країні і т. ін. — Усі нишпорки, усі глухі кутки виїздили та виходили, — немає, нігде немає! (Мирний, І, 1954, 184); Шофером Антон Зайченко виїздив на автомобілі всю Польщу, від кордону до кордону (Мас., Під небом.., 1961, 20).

3. тільки док. Їздячи куди-небудь, добути собі щось. —Ну, а ви що виїздили? —Нічого (Головко, II, 1957, 443); — Як, діду, їздилось до столиці?.. Виїздив щось? (Стельмах, Хліб.., 1959, 430).

4. Їздячи, робити, в’їжджувати (дорогу). Проїздили обози й виїздили на свіжому неглибокому снігу нову дорогу (Сміл., Зустрічі, 1936, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 402.