Витрюхати, хаю, єш, сов. в. витрюхнути, ну, неш, гл. = Витрухати, витрухнути. Скрипить дуплинаста деревина від вітру і зовсім, здається, зогнила: середина витрюхла, випала. Мир. Пов. II. 111.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 195.