ВИПО́ВНЮВАТИ, юю, юєш і ВИПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ПОВНИТИ, ню, ниш, док., перех. 1. Накладаючи, наливаючи і т. ін., робити що-небудь цілком заповненим; наповнювати. Амфіон.. умощує те каміння, сполучує його і виводить мур, залатуючи виломи, виповнюючи прогалини (Л. Укр., І, 1951, 445); Дощ миттю виповнював заглибину, розмивав її дужче й дужче (Загреб., Шепіт, 1966, 351); Поклав [староста] перед собою шапку та почав туди викладати сухарі. Тільки тоді, коли виповнив шапку, зав’язав торбу (Збан., Єдина, 1959, 163); Гірська ріка Стрий після злив чистими водами виповнила береги (Чорн., Визвол. земля, 1959, 143); // Займати або насичувати собою що-небудь повністю: заповнювати. З чорної кузні нісся пекельний стукіт і виповняв повітря (Коцюб., II, 1955, 124); Дим виповнював кімнату до стелі (Епік, Тв., 1958, 273); Вода не встигла навіть виповнити прорубані канавки, як уже все було закінчено (Шиян, Гроза.., 1956, 327); Якийсь особливо ласкавий вітер повіяв в обличчя, і Мишуня відчув, що легені його виповнило п’янке степове повітря (Ю. Янов., ІІ, 1954, 142).
2. діал. Виконувати що-небудь. Вони .. виповнювали розпорядження молодого провідника (Фр., VI, 1951, 11); Татове я виповняю бажання (Павл., Бистрина, 1959, 111); І він трохи стих, міркуючи, як би виповнити свій замір (Коцюб., І, 1955, 442).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 456.