Про УКРЛІТ.ORG

випивати

ВИПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПИТИ, п’ю, п’єш; наказ, сп. ви́пий; док. 1. перех. Пити яку-небудь рідину без залишку або певну кількість її. Батько випиває чарку горілки, закусує і береться до нової роботи (Фр., IV, 1950, 193); — Оксен, хвала здоров’ю, натщесерце цілий глек [молока] випиває та й нічого, а ви кухлика не подужаєте? (Тют., Вир, 1964, 103); Випивали терницю, їли рибку плотвицю (Мал., Звенигора, 1959, 93); Випий трошки сього зілля — Все лихо загоїть (Шевч., І, 1951, 52); Було там усього і поїсти, і попити, так те все вже випили і виїли, а пити ще хочеться (Мирний, V, 1955, 325); * Образно. Квітки боятимуться струхнути її [росу] з себе, вони ..покірно хилитимуться, ждучи сонця, щоб випило воно ті важкі краплі (Хотк., І, 1966, 131).

Ви́пити гірку́ [ча́шу] див. гірки́й.

2. неперех. Вживати алкогольні напої, мати схильність до них. Василь часами випивав, часами бив жінку (Григ., Вибр., 1959, 111); // Проводити час в товаристві з ким-небудь, п’ючи алкогольні напої. А там чоловіки, жінки випивають, закусують, щастя-здоров’я молодим посилають (Тесл., Вибр., 1950, 80); — Тепер беріть що-небудь.. Як хтось наскочить — дядьки випивають у мене і все чин чином… (Стельмах, І, 1962, 195); // за кого — що. Пити вино, горілку і т. ін., проголошуючи тости. Ой, вип’ємо за дівчину, За дівчину вродливую, Весну мою щасливую (Щог., Поезії, 1958, 58); Коли вже випити, — так що ж, — за молодість свою, За комсомольський наш квиток, прострелений в бою! (Мал., Звенигора, 1959, 174); // Бути в нетверезому стані. Вона любила, як батько говорив вільно й весело, хоч се бувало тільки тоді, коли він випивав (Л. Укр., III, 1952, 668); [Маша:] Ви часом, Микито Сидоровичу, не випили сьогодні? (Мик., І, 1957, 228).

3. перех. Висмоктувати, витягати з чого-небудь. Ой, да ви, комарики мої, да гей!.. За що, про що Ой, да ви кусаєте мене?.. Кров гарячу Ой, да випиваєте з мене (Укр.. лір. пісні, 1958, 249); Споконвіку Прометея Там орел карає, Щодень божий довбе ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип’є Живущої крові (Шевч., І, 1951, 325); * Образно. Дні видались жаркі, посушливі, гарячі. Сухі вітри випивали останню вологу з грунту (Шиян, Баланда, 1957, 180).

Випива́ти (ви́пити) кров — дуже знесилювати, змучувати. "Рахіра — або земля!" Се випивало його кров і виводило з рівноваги (Коб., II, 1956, 167); — Багачі! фабриканти! Зробили з мене каліку, а тоді і нагнали. Забрали силу, випили кров, та й став непотрібний (Коцюб., II, 1955, 50); Випива́ти (ви́пити) о́чі, нар.-поет. — викльовувати очі. Яструби з орлами випивали очі (Сл. Гр.); Кому спало б на думку шукати живу людину тут [в горах], на краю світу? Хіба що голодні орли прилетіли б випити йому [Козакову] очі (Гончар, І, 1954, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 450.

Випивати, ва́ю, єш, сов. в. випити, п’ю, єш, гл.

1) Выпивать, выпить. Випивай до дна, щоб велика росла. Ном. № 11551. Горе — море: пий його, не вип’єш. Ном. № 2235. Він випивши, він трохи випивши. Онъ подъ хмелькомъ. ви́пити повну, не малу, т. е. випити повну чарку горя, лиха. Узнать много горя. Він же з мене і кров виссе…. Не даром його жінка така замліла та занепала. Випила, видно, не малу, добра душа, на своєму віку. Мир. Пов. II. 53.

2) Выѣдать, выѣсть. Жук хліб випиває. Конст. у. — очі. Выклевывать, выклевать глаза. Яструби з орлами випивали очі. О. 1862. І. 109.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 175.

вгору