ВЕРТЬ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. повернутися, крутнутися. — Я силувати тебе не буду, — каже Філон. — На се нема й закону, кому кого полюбити. Дак як? Чи вподобала?.. Тоді вона верть, та за двері (Барв., Опов.., 1902, 182).

◊ Хоч круть, хоч верть див. круть; Хоч круть-ве́рть, хоч верть-кру́ть див. круть-ве́рть.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 334.

Верть меж., означающее поворотъ. Тоді вона верть, та за двері. Г. Барв. 182. Підійшли до його, а він тоді верть, та в другий бік, та й сховавсь. Павлогр. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 139.