ВЕРБОЛІ́З, ло́зу, ч. 1. Високий кущ або невелике дерево з довгими блискучими гілками і вузьким листям, що росте звичайно у вологих місцях. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють (Шевч., II, 1953, 363); Починалися рідні луги, плавні, гаї, весело полискувала Десна в густих верболозах (Кучер, Дорога.., 1958, 136).

2. збірн. Зарості цієї рослини. Кругом острова верболіз, неначе огорожа стоїть (Стор., I, 1957, 208); Верболіз з очеретом шумить (Гонч., Вибр., 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 326.

Верболіз, лозу, м. Раст. Salix capraca. ЗЮЗО. І. 134. Верболіз б’є до сліз. Ном. № 13639.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 134.

верболі́з — високий кущ або не­велике дерево з довгими блиску­чими гілками і вузьким листям, що росте звичайно у вологих міс­цях; також зарості цієї рослини; опоетизовано в народній творчо­сті; див. ще лоза́ 1, Ве́рбна неді́ля. Верболіз б’є до сліз (М. Номис); Пишається калинонька, Явор моло­діє, А кругом їх верболози Й лози зе­леніють» (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 75.