ВЕРБИ́ЦЯ, і, ж. Пестл. До верба́. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю (Л. Укр., III, 1952, 268); Омита ранішнім дощем.., росте стара вербиця (Шер., Дружбою.., 1954, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 326.

Вербиця, ці, ж. Ум. отъ верба.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 133.