БІ́ДОНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до біда́¹ 1. — Ні страшно мені, хоч по увесь вік горечко, бідонька.., мені усе байдуже (Кв.-Осн., II, 1956, 334); Лихе горе та бідонька. Мов гірка та лебідонька (Манж., Тв., 1955, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 178.

Бідонька, ки, ж. Ум. отъ біда.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 63.