БУРКУ́Н¹, а́, ч. Те саме, що буркоту́н. У запічку буркун бурчить (Сл. Гр.); [Xимка:] Я вам не пара… У мене є свій буркун дома (Мирний, V, 1955, 229); Він скоріше нагадував собі генерала у відставці, буркуна, невдоволеного і примхливого (Рибак, Помилка.., 1940, 140).

БУРКУ́Н², у, ч. (Melilotus Adans.). Трав’яниста кормова і медоносна рослина з трійчастим вузьким листям і довгими китицями дрібних квіток. На піщаних площах вирощують буркун і з гектара одержують до 300 центнерів зеленої маси (Хлібороб Укр., 1, 1963, 16); Квітли жовтим цвітом буркуни (Коз., Вибр., 1947, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 259.

Буркун, на, м.

1) Воркующій (эпитетъ голубя). См. Буркотун. Голуб-голубочок, сивий буркуночок. Чуб. V. 102.

2) Ворчунъ. У запічку буркун бурчить. Н. п. См. Буркотун.

3) Раст. a) Melilotus coerulea. Рудч. Чп. 245. То же: буркун синій. ЗЮЗО. І. 166. б) — жовтий. M. officinalis. Мил. М. 87. в) — білий. М. alba. Мил. М. 38. В огороді буркун-зілля по тичині в’ється. Чуб. V. 1029. Ум. Буркунець, буркунчик, буркунонько, буркуночок. Грин. ІІІ. 348, 688.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 112.