БУРКОТУ́Н, а́, ч. Буркотлива людина. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна,

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 259.

Буркотун, на, м.

1) Воркующій (эпитетъ голубя). См. Буркун.

2) Ворчунъ. См. Буркун. Ум. Буркотунець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 112.