БУ́ЛЬКА, и, ж. Порожниста, наповнена повітрям водяна і т. ін. кулька; пухир. Важка мережа тонула в воді, тільки зверху вискакували бульки (Н.-Лев., II, 1956, 227); Дощ укрив бульками став… (Рильський, І, 1946, 226); * У порівн. Великі банькаті очі, наче дві блакитних бульки, ..запаморочливо озирались навколо (Донч., III, 1956, 16,3).

◊ Бульки́ пуска́ти — тонути. Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (Рильський, Поеми, 1957, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 255.

Булька, ки, ж. = Бульбашка 1. Бульки, котрі позбігали з кип’ятку і захололи, із їх і стали гори, а меж ними долини. Чуб. І. 39. Аж бульки на воді стають. Фр. Пр. 129.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 110.