БУЛАВА́, и́, ж.

1. Кулясте потовщення на кінці палиці і т. ін. У великій.. хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Н.-Лев., II, 1956, 374).

2. іст. Палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка була колись військовою зброєю. З наскоку тріснув [Турн] булавою По в’язах, великан упав (Котл., І, 1952, 239); Ось налягли здобичники, тісною, каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185); Бабуся відчинила комору, де береглись.. шаблі, списи, булави й інша холодна зброя (Стар., Облога.., 1961, 64); // Така ж палиця як символ влади. До булави треба й голови (Укр.. присл.., 1955, 76); Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчуками Збирать на пораду (Шевч., І, 1951, 22); От неначе перед моїми очима Богдан Хмельницький з золотою булавою вступає в Корсунь (Н.-Лев., III, 1956. 308); Сагайдачний любив популярність і частенько сидів із голотою, бо розумів, що без голоти на Січі не довго втримаєш у руках булаву (Тулуб, Людолови, І, 1957. 91).

3. заст. Довга палиця з кулею зверху — річ, належна до парадної форми швейцара в установах і аристократичних домах дореволюційної Росії. Стояв [перед дверима] страшного росту швейцар із здоровенною булавою (Мирний, III, 1954, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 253.

Булава, ви, ж.

1) Булава, знакъ гетманскаго достоинства, Оттогді то козаки бобре дбали, бунчук, булаву положили, берися Хмельниченка на гетьманство настановили. Дума. До булаті треба голови. Посл.

2) = Кийок. Грин. III. 667. Мужик прийшов до вовка: лусь, лусь кийком. А лисичка… каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою. Рудч. Ск. І. 21. Ум. Булавка. Ном. № 3944. Булавочка. Чуб. V. 1086.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 109.

булава́ — палиця з кулястим ме­талевим потовщенням на кінці, оздобленим коштовними самоцві­тами; у княжі часи була військовою зброєю; за Козаччини стає символом влади («До булави треба голови»), гетьманської гідності; гетьманська булава — це палиця з горіхового дерева завдовжки п’ятдесят-сімдесят сантиметрів із сріб­ною або визолоченою кулею на кінці; покривалася, як правило, бірюзою, смарагдом, перлами; на ній могли бути герб, прізвище чи вензель власника; на булаві Мазе­пи був зображений його герб, на булаві Самойловича — його монограма; Хмельницький мав кілька булав, серед них подарунки поль­ського короля, турецького султа­на, московського царя; відомою є булава Івана Сірка, яку потім вручали наступним кошовим отама­нам Січі до її остаточного зруйну­вання, а пізніше обраним отама­нам Чорноморського, потім Кубанського козацького війська. З наскоку тріснув [Турн] булавою По в’язах, великан упав (І. Котлярев­ський); Іван несе плахту, а Настя — булаву (М. Номис); Оттоді-то ко­заки добре дбали, бунчук, булаву по­ложили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили (дума).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 59.