КИЙО́К, йка́, ч. Зменш. до кий1. Він підперезався, насунув на очі шапку і, взявши в руки кийок, пішов на вулицю (Коцюб., І, 1955, 31); Закинувши на плечі кийка, на якому висить торбинка з харчем, ..Петру широко крокує по гладенькому асфальту (Чаб., Балкан. весна, 1960, 48); З кийками в руках вони [школярі] бігають навколо ямки, в яку треба загнати «свинку» — дерев’яну цурку (Донч., VI, 1957, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 149.