БОЖНИ́ЦЯ, і, ж., заст.

1. Те саме, що божни́к. У чистій, просторій світлиці, у кутку під божницею.., сидів Яків Бородай (Мирний, І, 1954, 196); Вустя кинулася шукати за іконою на божниці листа (Гончар, Таврія.., 1957, 430); // Місце (куток) у хаті або в церкві з поличками, на яких поставлені образи (ікони). — Матір божу [ікону], — додав він Кузьмі, — візьми й постав за олтарем, у божниці… (Скл., Карпати, II, 1954, 94).

2. Храм, церква. Сотник глянув у сторону божниці, що одна на ціле місто мала бляшаний дах (Мак., Вибр., 1954, 304); У Києві новгородські купці мали свою новгородську божницю, яка знаходилась на Подолі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 471).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 212.

Божниця, ці, ж.

1) = Божник. Мил. 170.

2) Храмъ, церковь. Піп каже: «Ідімо до божниці, а п’яниця каже: «ідімо до коршмиці». Ном. № 11728. Чаще: иновѣрческій храмъ. «Підем до костьоли». — А не до церкви? — поспитала Мася. — «Так і видно, що хамка!… Щоб ти мені і бровою не моргнула в ту сторону, де хамська божниця стоїть». Св. Л. 86. Як ішва ф суботу до божниці, до сьватині, то й Савамон хотів з ньов піти. Гн. І. 41. Ум. Божничка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 82.