Бо́жа ка́ра — у християнському віровченні — покарання Богом (Гос­подом) своїх рабів за вчинені грі­хи; здавна вірили в Божі наслання з Неба, передусім у вигляді блис­кавки й грому; це вважалося Бо­жою ласкою і Божим милосердям, тому казали: «Загорілося від Божої ласки», «Убили Божою ласкою», «Запаліть свічку та моліться, дітки! Божа милість заходить»; знаряд­дям Божої кари вважалися також гадюки; Божа кара — ще назва звичаю, який полягав у випробу­ванні винуватця вогнем, водою, залізом або через двобій; напри­клад, жінку, звинувачену у чарів­ництві, кидали в озеро чи річку: якщо вона плавала в воді, то це бу­ла відьма, якщо тонула, — невин­на; фразеологізм: [чи́ста] ка́ра Бо́жа (Госпо́дня) — уживається для вираження сильного незадоволен­ня ким-, чим-небудь; горе, нещас­тя, напасть; див. ще ка́ра 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 46.