БИЛИ́ЦЯ, і, ж. Те, що було в дійсності; бувальщина. Не шкодить Такую річ і записать. Бо се не казка, а билиця; Або бувальщина, сказать (Шевч., II, 1953, 249); Казка була йому [Чіпці] не вигадкою, а билицею (Мирний, І, 1949, 142); Оповідач невтомний, дід Наум.. Розповідав билиці й небилиці (Рильський, Вибр., 1937, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 166.

Билиця, ці, ж.

1) Быль. былое. Бо се не казка, а билиця, або бувальщина, сказать. Шевч.

2) = Билина. Інших била палицов, мене с била билицов. Гол. І. 211.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 55.

били́ця — те, що було в дійсності; бувальщина; у народній творчості — коротке усне оповідання про те, що нібито сталося насправді; те­матика перев. побутова, часто мо­виться про незвичайні події, спіл­кування людини з надприродними силами — відьмами, лісовиками, вовкулаками та ін.; звідси і небили́ця (див.). Не шкодить Такую річ і записать, Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Т. Шев­ченко); Це не казка, а билиця (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 36.