БЕ́РЕСТ¹, а, ч. Листяне, дерево з коричнево-сірою корою і овальними, на кінці загостреними листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень. А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! (Шевч., І, 1951, 305); Дедалі все більше густішав ліс. Дуби відступали перед навалою широколистих кленів і осик, берестів і густого ліщинника (Донч., III, 1956, 74); * У порівн. Не було в селі парубка над Максимишиного Лукина. Високий, стрункий, як берест (Кобр., Вибр., 1954, 190).

БЕ́РЕСТ², у, ч. Кора, луб берези. Як матеріал для письма в древній Русі застосовувався пергамент, тобто особливим способом оброблена шкіра.., а також берест (кора берези) (Іст. УРСР, І, 1953, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 160.

Берест, та, м.

1) Берестъ, Ulmus campestris L. ЗЮЗО. I. 140.

2) — білий = береза, Betula alba. Вх. Лем. 392.

3) Верхняя кора березы, годная для гонки дегтя. Березовий берест. Н. Вол. у. Ум. Бересток, берестонько, бересточок. Проїхав козак лугом берегом, прив’язав коня до берестонька. Мет. Ув. Берестище, берестяна.