БЕ́РЕГ, а, ч.

1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру гнеться (Шевч., II, 1963, 130); Просто по Росі вгору видно високі скелисті покручені береги (Н.-Лев., II, 1956, 199); Він з жахом позадкував від високого берега. Дунай темнів унизу, як прірва (Гончар, III, 1959, 287).

◊ Вихо́дити (ви́йти) з берегі́в див. вихо́дити 1; Вхо́дити (увійти́) в [свої́] береги́ див. вхо́дити 1; Держа́тися бе́рега див. держа́тися; Держа́тися свого́ бе́рега див. держа́тися; Нема́ берегі́в чому — про велику міру, безмежність чого-небудь. Грім одгримів, соловей заспівав, заіржали Коні в далекій імлі. Щастю нема берегів (Рильський, І, 1960, 182); Пусти́тися бе́рега — ні про що не дбати, занедбати себе; розпуститися. Зовсім пустився [Чіпка] берега… Допився до того, що ні знадвору, ні в хаті нічого… (Мирний, І, 1949, 283); Мав цей маляр якийсь хист у роботі, але, видно, вже зовсім пустився берега (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 202).

2. чого і без додатка. Суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін. В 1895 році мене перенесено на південний берег Криму, де я прослужив до 1897 р. (Коцюб., III, 1956, 281); Другий берег був покритий густим молодим ліском (Март., Тв., 1954, 186); Пробиває молодь до океану новий шлях. А на березі.. будується місто Аероград! (Довж., І, 1958, 105); * Образно. Опліч прийдуть вони [росіяни і українці] — разом з іншими народами-братами — до сонячних берегів комунізму (Рильський, III, 1956, 7).

3. Край, узбіччя, обочина (шляху, провалля, ущелини і т. ін.). Тихо тут, свіжо тут, вільно тут! Тільки пташки щебечуть, зашелестить, похилиться пшениця від вітру (а вона так і має своїм струнким стеблом по березі стежки) (Коцюб., І, 1955, 458); Ліда спинилася на березі площадки (Тудор, Народження, 1941, 136); Пофарбовані в біле береги тротуару здавалися примарною стрічкою, яка розгорталась під ногами (Донч., III, 1956, 418).

4. тільки мн. Краї тканини, посуду. Принесу хвартух дорогий — золотії береги (Сл. Гр.); Ястшембський купив Василині дорогу червону хустку з зеленими берегами (Н.-Лев., II, 1956, 82); Дівчата.. вишивали [гасло] на полотні. Одарка мережила крайки, Маланка гаптувала береги (Горд., І, 1959, 246); Вінця, а також місця, де кінчається берег і починається дно [миски], вкриті широкими смугами червені та вохри з вузенькими контурами описки (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 68); // Краї книжки, зшитка, аркуша і т. ін.; поля. Книжка з золотими берегами (Сл. Гр.); Одну [кореспонденцію] по одній прочитував Начко уважно, робив на берегах знаки, криски або уваги червоним олівцем (Фр., VI, 1951, 258); Плями на берегах [сторінок] таїли в собі приємні й неприємні згадки (Рибак, Дніпро, 1953, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 158.

Берег, га м.; во мн. ч. Берега и береги.

1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Мет. 94. Богу молись, а до берега гребись. Посл. На березі Ганна роздяглася. Шевч. Берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. Св. Л. 94.

2) Край, бортъ. Глибока миска з крутими берегами. Конот. у.

3) Кайма. Принесу хвартух дорогий — золотії береги. Лукаш. 144.

4) Обрѣзъ въ книгѣ. Книжка з золотими берегами.

5) Пуститися берега — отдаться на произволъ судьбы. Аф.

6) Держатися берега означаетъ въ прямомъ значеніи плыть подлѣ берега, а въ переносномъ — быть осторожнымъ. Аф.

7) Берега дати — положить предѣлъ, конецъ. Треба тобі берега дати, бо щось дуже вже роспустився. Харьк., Ум. Бережок, бережечок, береженько. На бережку у ставка. Н. п. Ой у тихого Дунаю, у крутого бережку. Чуб. Тиха вода береженьки зносить. Чуб. V. 344.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 50.

бе́рег (зменшено-пестливі — бе­режо́к, береже́чок, береже́нько) — край суходолу, що межує з поверх­нею річки, озера, моря; символ рятунку, захисту, безпеки, а також ро­динного вогнища, затишку (звідси трима́тися бе́рега — «бути обе­режним, не ризикувати», пусти­́тися бе́рега — «віддатися напри­зволяще долі»). Богу молись, а до берега гребись (прислів’я); Тиха во­да бережечки зносить (прислів’я — про спокійну людину, яка іноді може вибухнути протестом, збун­туватися); Понад берегом геть-геть, Неначе п’яний очерет від віт­ру гнеться (Т. Шевченко); Ой піду я, піду не берегом — лугом (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 33.