ВХО́ДИТИ і ВВІХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ, УВІХО́ДИТИ), джу, диш, недок., ВВІЙТИ́ (УВІЙТИ́), увійду́, увійде́ш, док. 1. до чого, у що і без додатка. Ідучи, потрапляти, проникати куди-небудь, у межі, у середину чого-небудь. У садочок входить молодий хлопець в солом’яному брилі (Шевч., II, 1953, 168); Він тремтів та схоплювався з лави, як хто ввіходив до хати (Коцюб., І, 1955, 117); Увіходжу в сіни — справді чутно бучу.. Уходжу в хату.. Буча зразу стихла (Мирний, І, 1954, 90); Полк саме входив по високій автостраді в широку, розлогу долину (Гончар, III, 1959, 446); [Ганна:] Кумо, чи діжа готова, щоб зараз перед поріг винести, як тільки молоді увійдуть у подвір’я? (Кроп., II, 1958, 70); Він увійшов відразу до свого кабінету (Сміл., Пов. і опов., 1949, 35); // до кого. Заходити в чию-небудь хату, кімнату. Серед дня увійшов він до мене (Кв.-Осн., II, 1956, 245); // до чого, у що. Впливати в порт, заходити в гавань і т. ін. (про судна). Це єдиний судноплавний рукав в гирлі Аму-Дар’ї, в який зможуть вільно входити плоскодонні пароплави (Тулуб, В степу.., 1964, 396); * У порівн. Прощайте! Зичу всім у літо увійти, як входить корабель у гавань (Рильський, II, 1960, 135); // до чого, у що. Впадати, втікати (про річку тощо). Серед села Раставиця входить в широкий ставок (Н.-Лев., II, 1956, 168); З чотирьох — двоє тоне зразу, а двох, похитуючи, несе вода річки, що саме входить до моря (Ю. Янов., II, 1958, 67); // у що, поміж що. Заходити, вклинюватися в межі чого-небудь. Він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином (Н.-Лев., II, 1956, 271); Чисте осіннє голубе небо спускалося над цвинтарем та й наче входило там поміж дерева й хрести (Март., Тв., 1954, 89); // у що. Повертатися в попередні межі. Зацвіли усі діброви, і долини, і луги, І річки синіють знову. І не входять в береги (Стельмах, Колосок.., 1959, 10).

◊ Вхо́дити (увійти́) в [свою́] ко́лію (в береги́) — повертатися до звичайного, нормального стану. Скільки ще куль із-за рогу просвистить, поки все ввійде в береги і життя потече, як широка течія Дніпрова (Гончар, II, 1959, 230).

2. у що. Проникати в глибину чого-небудь; просякати. — З поміччю й ріки течуть! — Або течуть, або в землю входять, — кажу їй (Вовчок, VI, 1956, 257); Острий [гострий] ніж входив у тіло [теляти] (Фр., IV, 1950, 202); Стара хата зо вдовою Разом вік свій віджила, Почорніла, похилилась І в болото увійшла (Рудан., Тв., 1956, 47); // перен. Глибоко западати, проникати (в душу, серце тощо). Тому все нам рідне, що пристрасно входить у душі, Бо ми тут трудящі й господарі! (Гірник, Друзі.., 1953, 9); Діяння героїв [померлих], увійшовши у свідомість мас, відроджуються, як живі (Тич., III, 1957, 22).

3. до чого, у що і без додатка. Бути, ставати складовою частиною чогось. В 1880 р. п. Піскунов видав "Збірник творів" Кухаренка, куди увійшли всі показані вище праці (Коцюб., III, 1956, 49); Для млинчиків приготовляють рідке тісто, до складу якого входять борошно, молоко, яйця, сіль (Укр. страви, 1957, 266); До їхніх розрахунків не входила затримка на шляху до міста (Ю. Янов., І, 1958, 273); // Бути членом, учасником чого-небудь, належати до чогось. Обидва вони входили в повстанський комітет (Панч, Гарні хлопці, 1959, 17).

◊ Вхо́дити (увійти́) в кров — ставати невід’ємною рисою характеру, поведінки тощо. Вони всі вже були добре обстріляні, і солдатські суворі звичаї входили їм у кров (Гончар, III, 1959, 155); Це приятелювання не припинялося з давніх-давен і справді було безкорисливим, увійшло в кров, і друзі рідними поробилися (Ле, Наливайко, 1957, 48).

4. у що. Вникати в що-небудь; дуже цікавитися чимсь. — А ти вмів? — запитав отець, не входячи в те, що се за така дивовижна наука (Фр., II, 1950, 59); Яків довго з жалем дивився на Дарину, входив у її світ і зараз його лихо здавалося півлихом — у нього ще не все втрачено… (Стельмах, I, 1962, 488); Леся Українка уміла глибоко входити в специфіку зображення не лише матеріальної обстановки, а й духовного світу персонажів стародавніх і давніх часів (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 566).

◊ Вхо́дити (увійти́) в стано́вище чиє — намагатися зрозуміти причини, мотиви чиїхось дій, а також обставини; ставитися до когось з увагою, співчуттям. Уміння входити в становище другого народу нашої Батьківщини і розуміти його — ось про що весь час говорить нам Комуністична партія (Вітч., 5, 1956, 11).

5. у що. У сполученні з абстрактними іменниками означає: розпочинати дію, виражену певним іменником; переходити в якийсь стан. Велика машина людської робучої [робочої] сили зі скрипом, стогнанням та зітханням почала входити в рух (Фр., V, 1951, 292); Зменшився вогонь з ручної зброї, в дію входили міномети (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 370); Людей старшого покоління, які виросли за капіталізму, в обійми культу штовхнули злидні і безправність, потім вірування увійшли в звичку (Наука.., 6, 1959, 49).

◊ Вхо́дити (увійти́) в дові́р’я див. дові́р’я; Вхо́дити (увійти́) в життя́ чиє: а) ставати звичайним у чиєму-небудь житті. Культурний зв’язок казахського та українського народів глибоко увійшов в наше життя (Літ. газ., 9.XII 1948, 4); б) ставати необхідним, невід’ємним у чиєму-небудь житті. Тільки тепер зрозумів Федя з усією силою: з того часу, як познайомився з Маринкою, вона увійшла в його життя назавжди (Ткач, Жди.., 1959, 52); Вхо́дити (увійти́) в істо́рію — залишати слід в історії; ставати історично відомим. Пристрасний викривач кріпосництва і капіталізму, — таким він [Панас Мирний] увійшов в історію української літератури (Вісник АН, 5, 1949, 6); Вхо́дити (увійти́) в обо́в’язок чий — хтось повинен щось робити. Сергій же як молодий господар, в обов’язок якого входило турбуватися за своїх гостей, не обійшов своєю увагою і Кузя (Тют., Вир, 1964, 158); Вхо́дити (увійти́) в по́бут- ставати звичайним у побуті. В наш час жодна людина не мислить свого життя без газети і журналу. Вони міцно увійшли в побут (Літ. газ., 2. IX 1960, 1); Вхо́дити (увійти́) в права́ — проявлятися на повну силу. Ранок входив у свої права, розсуваючи фіолетові сутінки (Руд., Остання шабля, 1959, 70); Вхо́дити (увійти́) в ритм чого — призвичаюватися до певних дій чи обставин;

Вхо́дити (увійти́) в роль — призвичаюватися до свого становища, до своїх обов’язків. Боцманові Смолі цього не досить. Він потроху розпалюється, входить в роль (Ткач, Жди.., 1959, 4).

ВХОДИ́ТИ див. уходи́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 791 - 792.