БА́ТЮШКА¹, и, ч., розм. Те саме, що піп. — Як даси п’ять карбованців, то повінчаю сина, — сказав батюшка (Н.-Лев., II, 1956, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 112.

Батюшка, ки, м. Священникъ, батюшка. Ум. Батюшечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 33.

ба́тюшка — священик, ієрей, піп; назва пішла від релігійної ролі батька ще в дохристиянські часи як голови родини, дому; див. ба́тько 1. З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з півчими, корогвами і святою водою (О. Довженко); І ба­тюшка, і попадя з гречки не виходя (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 30.