БАСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Зводитися на диби; скакати, бігти галопом (про коней). Кінь басує, — от-от річку. От… от… перескочить (Шевч., І, 1951, 249); — Попустіть поводи, — кричить [Прокіп Іванович] на конюхів. — Дайте волю, нехай басує! (Стор., І, 1957, 183); Жінка, три дочки, баба — все тужить-голосить. Виють пси. Навіть коні, чуючи лихе, хропуть і басують у стайні (Довж., Зач. Десна, 1957, 39); // Баско, жваво їхати верхи; гарцювати. Козаки на конях жваво басували (Граб., Вибр., 1949, 120).
2. перен. Бігати підскакуючи, стрибати. Хлопець крутився на одному місці, басував, схиляв голову то на сторону, то униз, буцім справді ситий кінь борсується… (Мирний, І, 1954, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 110.