Про УКРЛІТ.ORG

мурчати

МУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. неперех. Те саме, що муркота́ти 1. Слухаю я — і борсук у норі мурчить (Сл. Гр.); Мурчав ситий кіт, жмурив проти сонця зелені очі (Шиян, Переможці, 1950, 39).

2. перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмота́ти 1. У вікно загляне [Мафтей], чомусь у печі довбає довго і все мурчить щось про себе (Хотк., II, 1966, 93); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (Досв., Вибр., 1959, 189); — Іди, іди, поки не дав, — сказав той, скручуючи цигарку.. — Не мурчіть, я маю діло (Мик., II, 1957, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 830.

вгору