БА́НТА, и, ж. Те саме, що ба́нтина. Борошняний пил висів у повітрі, а стіни [млина], банти і постав були обсипані ним, як снігом (Коцюб., І, 1955, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 101.

Банта, ти, ж.

1) Поперечное бревно между стропилами, перекладина. Kolb. I. 55. Кури сплять на бантах. Подольск. г. О животныхъ: піти на банти — издохнуть. кінь пійшов на банта, т. е. содранная съ коня шкура повѣшена на бантах. Ном. № 14023.

2) мн. Банти = вергуни. Сим. 192.