БАКА́Й, я́, ч., діал.

1. Вибій з водою, калюжа на дорозі; баюра. Їдуть наші молодцями, Навмання, скрізь манівцями; Бакаї.. Їм ніпочім (Манж., Тв., 1955, 168); А деякі шофери то й самі норовили грюкнути машиною в бакай коло своєї хати чи біля воріт куми (Кучер, Трудна любов, 1960, 60).

2. Глибока яма в річці, ставку. Вона [річечка] повиривала на своєму шляху глибокі темні бакаї, і в них, виставляючи круглі, як веретена, спини, плавала форель (Загреб., Європа 45, 1959, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 91.

Бакай, кая, м.

1) Глубокая яма въ рѣкѣ, прудѣ. Сим. 145. Екат.

2) Грязный, наполненный водою ухабъ на дорогѣ, выбоина, ложбина, посрединѣ которой лужа. Конст. у. Мнж. 176. Кіевск. у. Поїхали вони раз колодки возити… та і загрюзились у бакаї. Мнж. 9. См. Баюра, банджюр.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 22.