БАЮ́РА, и, ж.

1. Велика, глибока калюжа. Лежала свиня в баюрі та й ось як хрюкала — балакала сама з собою (Фр., III, 1950, 121); Вода стояла великими і малими калюжами, баюрами і цілими озерами, наповнювала колії, невиразно поблискувала, мов тьмяне дзеркало (Перв., Материн.. хліб, 1960, 152); Тонка плівка криги затягувала баюри у лісових хащах (Рибак, Помилка.., 1956, 114).

2. Яма, вибій. Сотні кріпаків місяців зо два тілько й знали, що рили сиру землю. Вирили баюру страшенну (Мирний, IV, 1955, 15); Візок, запряжений однією конякою, стрибав по баюрах (Панч, І, 1956, 266); // Ямка в земляній підлозі. В хаті.. усюди баюри під ногами, — уже й не зазнать, коли долівку мазано (Барв., Опов.., 1902, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 116.

Баюра, ри, ж.

1) Большая, глубокая лужа. Там у лісі такі баюри, що й маточини покрива. Аф. Їде школяр на сухе, мужик у баюрі. Рудан. I. 113. Перевези мене, чоловіче, без баюру. О. 1862. IX. 35.

2) Ямка въ земляномъ полу. В хаті… усюди баюри під ногами, — уже и не зазнать, коли долівку мазано. Г. Барв. 31. Ув. Баюрище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 35.