БАБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст. Бути бабою (див. ба́ба¹ 6); приймати дітей під час пологів. Лазорчиху взяли в друге село бабувати (Мирний, IV, 1955, 223); [Риндичка:] У вівторок я бабувала у Зіньки Тухленкової (Кроп., І, 1958, 502); Горпина все життя куховарила на весіллях, бабузала на родинах (Кучер, Трудна любов, 1960, 597).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 77.

Бабувати, бу́ю, єш, гл. = Бабити. Бабувала у його жінки. Рудч. Ск. II. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 15.