Рахма́нський вели́кдень — до­християнське слов’янське свято, яке пізніше злилося з церковним, що відзначають на 26-й день після Великодня як середина (Преполове́ння, Пра́ва (Перепла́вна) середа́) між Пасхою та П’ятдесятницею (Трійцею) («Мак святять у Праву середу»); у цей день також здій­снюється водосвяття, після чого вода подібно до водохресної вва­жається зцілющою; у цей день не можна працювати, бо це гріх — Бог може покарати; можна почи­нати купатися; оскільки рахмани, за легендою, живуть «на тому світі», лушпиння великодніх краша­нок, яке припливе до них, — це знак, коли саме їм святкувати Ве­ликдень (див. рахма́ни); цей Велик­день у народі називають також Мавським (Мертвецьким, Мерлецьким), тобто святом мерців; за по­вір’ям, у ніч проти Рахманського великодня мерці сходяться до церкви на всенічну; див. ще Руса́лчин вели́кдень. На Юра-Івана, на Рахманський великдень (М. Номис); Віддасть на Рахманський великдень (приказка — ніколи не від­дасть, оскільки рахмани — леген­дарний народ).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 495-496.