СКЛА́ДЧИНА, и, ж. Внесення грошей, продуктів і т. ін. на яку-небудь спільну справу, а також все, зібране таким чином. Аби тільки субота, то вже повна хата наб’ється послухати, як гратимуть [музики]; слухають-слухають та й іноді і складчина почнеться (Свидн., Люборацькі, 1955, 156); — Давайте складчину зробимо, — повеселішав Охрім. — Ваше сало, а мій хліб (Тют., Вир, 1964, 288).

У (в) скла́дчину — разом, спільно; на спільні кошти. [Юрко:] Поки що прикупили ми у складчину з Павлом до батьківських наділів ще сім (Кроп., III, 1959, 217); Строкарі дістають свої копійки, в складчину беруть горілку (Стельмах, І, 1962, 195).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 279.

скла́дчина — старовинна спільна забава молоді з вечерею, музикою і танцями, на яку дівчата вносили продукти, а хлопці — гроші; на спільні кошти готували вечерю і купували випивку; така складчина збиралася, за одними джерелами, чотири рази на рік (на третій день Різдва, Великдень, перед Пилипівкою і Великим постом), а за іншими вісім: перша — на Кузьки-Дем’яна, друга — на Пилипа, третя — на Різдво, четверта — під Масницю на Всеїдному тижні, п’ята — на Масниці, шоста — на Великдень, сьома — на Вшестя (Вознесіння), а восьму робили на Зеленому тижні; і відомою є також складчина на вечорни́цях (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 547.