НАВІ́К, присл. Те саме, що наві́ки. Минають місяці, — село Навік замовкло, Оніміло (Шевч., II, 1953, 151); Хай буде той навік проклятий. Хто батька й край свій забува! (Сос., II, 1958, 390); [Голос:] Ой, де мій коханий юнак-оборонець? .. Навік зажурився і втратив надію до мене дістатись (Л. Укр., II, 1951, 185); // Завжди, вічно. По землях отих наша слава ходила. Вона не зів’яне навік по війні (Нагн., Вибр., 1950, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 33.