ДІЖА́, і́, ж.

1. Низька широка дерев’яна діжка, в якій готують тісто на хліб. Вона й опару постановила.., вона й діжу з тістом на піч поставила (Кв.-Осн., II, 1956, 227); Молодиця вимішувала хліб в діжі (Шер., В партиз. загонах, 1947, 57); * У порівн. В одчинені вікна заглянув червоний, великий, як діжа, місяць (Н.-Лев., І, 1956, 357).

2. розм. Виготовлене у цій посудині тісто. Тільки що Оксана з водою у двері — мати на неї і напалася: і де вона була, і чого так довго ходила.., що вже й діжа зійшла (Кв.-Осн., II, 1956, 437); Затопила [Катря] в печі й стала діжу місити (Головко, II, 1957, 206).

Учиня́ти (учини́ти, вчиня́ти, вчини́ти) діжу́ — робити розчин борошна для виготовлення тіста. — Заходилась [кума] діжу вчиняти, а води нема (Шиян, Гроза.., 1956, 516).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 301.

Діжа́, жі́, ж.

1) Квашня, кадка, въ которой приготовляютъ тѣсто. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831. Питай, чи діжу замісить. Мет. 238. Діжу́ виробля́ти. Валять хлѣбы. Мнж. 179.

2) Круглая ямка въ землѣ, вырываемая среди другихъ меньшихъ при дѣтской игрѣ въ місяць. Ив. 36. Ум. Ді́жка. А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить. Грин. ІІІ. 314.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 390.

діжа́ = ді́жка —

1) низька широ­ка дерев’яна або глиняна посуди­на, в якій готують тісто на хліб, а також учинене в ній тісто; нале­жить до одного з найстаровинніших виробів народних промис­лів — бондарства або гончарства; як і хліб та піч, була священною, її шанували, дбайливо доглядали, пра́вили (шкребли освяченим но­жем на Великдень і вимивали теплою водою); нову або пра́влену ді­жу наливали біля криниці холод­ною водою і давали напитися з неї корові (це мало принести прибу­ток і хлібний достаток); відігравала велику роль у весільному обряді, бо в ній замішували святи́й коро­ва́й: «А піч наша на сохах, А діжу носять на руках, Пече наша, пече, Печи нам коровай легше»; у на­родних загадках діжа символізує сонце: «За лісом-пролісом червона діжа сходить»; у сполученні пікна́ діжа́ — діжа, призначена для випі­кання хліба. Як діжа не міситься, то сім’я біситься (приказка); Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести (М. Номис); Питай, чи діжу замісить (А. Метлинський); А мій милий діжку місить, а він мене і тим ті­шить (Б. Грінченко);

2) тільки ді́жка (зменшене — ді́жечка) — ве­лика дерев’яна або металева циліндрична (або звужена догори) по­судина з пласким дном; викорис­товується у різних господарських цілях; ознака огрядності, непово­роткості. Який батько, такий син — викрав з діжки сир (М. Номис); Треба було… нашаткувать діжку капусти (І. Нечуй-Левицький);

3) тільки діжа́ — кругла ямка в зем­лі, яку вкривають серед інших менших при дитячій грі в мі́сяць (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 189.