ГИ́ЛКА, и, ж. Давня народна гра в м’яч. — Що було набігаєшся, нагуляєшся з хлопцями по тих горах, долинах в гилки, в довгої лози! (Н.-Лев., І, 1956, 55); Також дуже корисна [для дітей].. гра «гилка» (Шк. гігієна, 1954, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 61.

Гилка, ки, ж. = Гілка.

1) Вѣтка.

2) Палка для подбиванія мяча.

3) Родъ игры въ мячъ. Гуляти в гилки. Левиц. І. 347.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 283.

ги́лка = гила́ — давня народна гра в м’яч, також з дерев’яною ку­лею (свинкою — див.), яку б’ють палицями; так само зветься гра­нична риса в цій грі й палиця, якою б’ють кулю (свинку). — Що було набігаєшся, нагуляєшся з хлоп­цями по тих горах, долинах в гилки, в довгої лози (І. Нечуй-Левицький); Той читав урок, той реготав­ся, той кричав: «Давай у гили гра­ти!» (Панас Мирний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 135.